УВАГА! СИБІРКА: ЩО НЕОБХІДНО ЗНАТИ ТА ЯК УБЕРЕГТИСЯ
Забезпечення біологічної безпеки населення, збереження природного середовища України залишаються одними із пріоритетних завдань держави. Перш за все біобезпека стосується виникнення і боротьби із захворюваннями, які викликаються особливо небезпечними збудниками інфекцій. Одним з найбільш небезпечних захворювань є сибірка: легко поширюється, володіє високою смертністю та вимагає спеціальних і невідкладних заходів з боку спеціалістів Держпродспоживслужби та фахівців гуманної медицини.
Сибірка – це особливо небезпечне гостре інфекційне захворювання, збудником якого є спороутворююча бактерія Bacillus anthracis. Захворювання уражає тварин і людину. Потрапивши в ґрунт, за сприятливих умов (температура зовнішнього середовища не нижче 12 0С) збудник утворює спору. Спори бактерій сибірки можуть залишатися живими в ґрунті протягом тривалих періодів часу (до 90 років). Не дарма місця захоронення трупів тварин, які загинули від цієї хвороби, називають «проклятими полями».
Спори сибірки з дощовими й ґрунтовими водами під час земляних робіт вимиваються на поверхню. На пасовищі через корми та воду, особливо в спекотну пору року, коли сухі корми травмують слизову оболонку ротової порожнини тварин, відбувається зараження спорами. Далі хвора тварина виділяє збудника в зовнішнє середовище з сечею, фекаліями, молоком, кров’янистими виділеннями ще до того, як з’являються характерні клінічні ознаки. Настає занепокоєння й збудження, швидко наростають кволість і апатія, дихання утруднене, слизові оболонки синюшні, спостерігається набряк кон’юнктиви. Дефекація спочатку затримується, а потім розвивається пронос. Калові маси з домішками крові. Сеча темно-червона. Смерть настає при явищі асфіксії. Трупи різко здуті, в них відсутнє трупне задубіння, з усіх отворів витікають кров’янисті виділення.
ТРУПИ РОЗТИНАТИ СУВОРО ЗАБОРОНЕНО!
Для постановки діагнозу на сибірку від живих тварин відбирають кров із яремної вени, або вени вуха. Для постановки посмертного діагнозу в лабораторію надсилають кров із вуха. Якщо необхідну кількість крові відібрати не можна, надсилають вухо, перев’язане біля основи голови. У населених пунктах, де виникло захворювання на сибірку, запроваджується карантин. Хворих тварин ізолюють і лікують, підозрілих на захворювання – імунізують. Труп загиблої тварини спалюють із дотриманням ветеринарно-санітарних правил. Місце її утримання й територію навколо дезінфікують.
За стійкістю до хімічних дезінфікуючих засобів збудник сибірки відноситься до особливо стійких (4 група). Згубно на сибіркові бацили діють розчини формальдегіду (4%), їдкого натру (10%), сірчано-карболової кислоти (10%), хлорного вапна (з умістом не менше 5% активного хлору), Кристал-900, біодез (4%), біоклін біоцид.
Наразі сибірка проявляється лише спорадично. На теренах Львівської області останній випадок захворювання тварин на це особливо небезпечне інфекційне захворювання був зареєстрований у 1996 р. в с. Ясенів Бродівського району.
Слід зазначити, що по всій території України налічується понад 13,5 тисяч осередків виникнення сибірки, де можливі повторні спалахи сибірки, оскільки існують худобомогильники, де було захоронено хвору худобу. Ці місця є епідеміологічно небезпечними щодо сибірки. По Львівській області у період з 1940 року налічується більше 300 випадків захворювання тварин на сибірку: найбільше їх було зареєстровано у Жидачівському (34) та Самбірському (35) районах, найменша захворюваність спостерігалась у гірських районах області – Сколівському (8), Старосамбірському (6) і Турківському (8), що свідчить про прямий взаємозв’язок з геокліматичними умовами й щільністю поголів’я ВРХ в межах району.
Упродовж останніх років епізоотична ситуація по сибірці на теренах держави є контрольованою завдяки активній імунізації. Так, упродовж 2017 року по Україні було провакциновано проти сибірки 3,2 млн. голів ВРХ та 987,4 тис. голів ДРХ; в межах Львівщини було провакциновано 65,620 тис. голів ВРХ та 8,34 тис. голів ДРХ. Цьогоріч в області заплановано піддати активній імунізації більше 60 тисяч голів с-г тварин. Проте існують ризики виникнення спалахів сибірки, що пов`язано із значною кількістю худобомогильників та життєздатністю збудника інфекції у довкіллі.
Згідно Правил облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників та біо-термічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України території худобомогильників та біотермічних ям, де були захоронення трупів тварин, які загинули від сибірки та інших особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин невстановленої етіології, забороня-ється використовувати на невизначений термін для будь-яких цілей.
Сибірка у людини. Здебільшого люди інфікуються сибіркою при стриженні овець, знятті шкіри із загиблої або вимушено забитої тварини, поїданні недовареного чи недосмаженого м’яса хворих тварин. Найвища небезпека виникає при маніпуляціях із трупом загиблої тварини та під час вимушеного забою хворих тварин. Серед людей у 1995-1999 рр. на сибірку захворіло 92 людини.
В організм людини інфекція потрапляє через шкіру, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, рідше – слизові оболонки кишківника. Через 2-3 доби на місці проникнення збудника виникає свербіж, утворюється пляма червоного або синього кольору, яка через 12-24 год перетворюється на міхурець, а потім на карбункул. Незабаром з’являється чорний струп із яскраво вираженою червоною облямівкою. На 3-4-ту добу в розпал хвороби температура тіла підвищується до 39-40 °С, загальний стан погіршується, з’являються ознаки інтоксикації. Захворювання бурхливо прогресує й може призвести до смерті хворого, ось чому дуже важливо за найменшої підозри захворювання на сибірку негайно звернутися до лікаря. При своєчасному та правильному лікуванні хвороба закінчується повним одужанням. У рідкісних випадках її перебіг ускладнюється септичною формою.
Не слід застосовувати антибіотики або будь-які інші препарати для самолікування чи профілактики без консультації спеціаліста.
За найменшої підозри на будь-яку форму зараження необхідна негайна госпіталізація!
З метою профілактики інфікування людини сибіркою слід:
- купувати м’ясо та м’ясопродукти виключно у місцях, де якість продуктів є контрольованою;
- дотримуватись гігієнічних норм при переробці та реалізації м’яса, м’ясопродуктів чи будь-якої тваринницької сировини;
- виконувати ветеринарно-санітарні правила при догляді за тваринами.
